На березі ріки

Іванові Демковичу

Того берега вже нема - його відрізали
наче скибку хліба до ранішнього молока

Інші кажуть що він перетворився на острів
і поплив супроти течії - в глибину туману -
і ніхто його ніколи не бачив
і не лежатимуть два хлопчаки на його шовковій траві
бо вони - здається - донині пливуть у його долонях

Вони - ті хлопчаки - продиралися крізь чагарі
аби сховаотися від усіх - і нагадували
двох молодих вужів за вухами яких
жовтий пилок кульбаб

Один з них потягнув сьогодні у тата три карбованці
- зелений папірець з цифрами і буквами -
складений вчетверо дбайливою і ощадливою
рукою селянина. Другий - жовтява кульбаба -
худий подорожник сільських околиць -
сірий горобчик пшениці батьківського розлучення.

У них - злодійське свято - у кишені першого:
великий шоколад. Другий - несе обома руками
пляшку "Ситра". Вони облюбували місце
над берегом річки - в кущах бузку - в лопухах - де повітря пахло
праною білизною і річковою рибою.

Лежали на березі і реготали із безпечності
дорослих.

Не здогадуючись: що одного чекатиме батьків батіг
а другого: співчутливий погляд діда.

Нема вже того берега і ніхто вже не скаже куди
він поплив. Річка змінила русло.
І тільки з туману можна почути:
сміх і плач - шоколад і полин - дитинства.

+++
Борисові Щавурському

Змішавши воду і вино
втіша весільних
І домоткане полотно
шляхів осінніх

стелилось в снах і самоті
- в бджолі і меді -
і галилейські молоді
в піснях і леті

забули що той чоловік
знайшов в їх землях
в якій біді о сій порі
він сіє зерна

пощо дванадцятеро з ним
мандрують пішо
якщо слова його не дим
кого він втішить

і вже сторожа по шляхах
заснула мирно
збира своїх у білих снах
і каже: мир вам

бо знає промисел такий
- у чаші зради -
іти від теплої ріки
назустріч саду