Тільки тому що минає осінь - що океан поруч
острови напинають вітрила - кожен з них стане човном
яструбом що пильнує земну і небесну обору
що розпрямляє крила - креслить коло праворуч
а потім зліва направо - висить парчевим шатром

повітря пахне снігом у снах - і тому
ти потираєш руки закляклі - тримаєш за серце свічку
але поночі океан шелестить - наче читають Талмуд -
і яструбом бачиш слово - роздерту м"якість саму -
що пульсує і світиться - схоже на білу порічку

ти заглядаєш здалека - шукаєш свій Ісла-Негра
команду з якою плисти - але нині лише одинцем
і в невідомому напрямку - смужка землі роздерта
й усі моряцькі набутки - і сіль і сторожа четверта -
і янгол морський на водах з зарослим сумним лицем

просвічує кожному шлях - втихомирює хвилі -
а ти в нього просиш острів і жменю якихось слів
він клеїть прохання в конверти бо це не в його силі
і не в його владі - що чайка боїться рептилій
тому вона бачить землю і берег в однім числі

яких ти не бачиш нині - бо острів твій сиротинець
а ти сіроманець долі якого зморив алкоголь
і пахнуть трави і луки - тобі - як малій дитині -
і на рукописах - бджоли і вузлики на хустині
на вузол зав"язана пам"ять - пришитий морський погон

грубою ниткою часу канатом прив"язаний - знаєш
хтось тебе там пильнує чайка чи яструб вгорі
ти - смужка від персня який тебе оберігає
на пальці морського янгола - якого дари приймаєш
яка - мов канал у Венеції - світить й звертає на ріг

будинків уявних що виросла з дна - паперові
що - наче човни або острів - що завжди пливуть в нікуди
а там лиш гори каміння - і ноги оббиті до крові
тернова свобода слова - стіл при воді - і псові
ввесь острів для вигулу - й миска бляшана їди

- 2 -

тут - думаєш - вічність - в шовках океанської тиші
самотній кораблик на тижні - можливо: листи
а далі то янгол надломане світло залишить
глухе сподівання в зерні що не винесуть миші
і те що вже осінь минає - і варто пливти

склавши речі моряцькі - пісні що живлять свічу
а острів пливе під вітрилом - і бачиш там мимоволі
як похилився будинок - як псові я там кричу
як загортаю вогнище - як душуся від плачу
і забуваю вірші солоніші солі

ось повертається все в іншій мелодії тут
тіні дерев лежать на іншому боці вулиць
ти помічаєш: тягне хтось ниточку золоту
отже - на острові також потрібен звичайний труд
той що в гудінні бджоли що залазить поволі у вулик