До приятеля

Б.Щ.

Кажеш: не пишеш - і вірші - се пил й порохно.
Знов кораблі припливають - і на че імперія гине -
але бранців привозять - і колонії скисле вино
розливають в пивницях - і подають маслини.
Повсюди осіння втома - і ти розминаєш тютюн
з димом пускаєш привіти найближчим селам,
бо місто - не голка в сіні - оправу його золоту
для озера зберігаєш, як вірші для себе -
які в сих часах - і в кожнім - потрібні
для відчуття запаху - аби відчитати зі снів
лічених співрозмовників - вичавлене поріддя -
зерна що впали на камінь, або на сніг.
Якого плоду чекати? - спитаєш в сусідів - які
скуповують землі - садять сади - і знають
ціни на все на світі і їхні розмови легкі
вже неможливо слухати без коньяку до чаю -
вони себе тішать - завдячуєш їм -що сам
можеш птахів проводжати, мов кораблі - і згодом
перстень із вічком, на якому заснула оса -
кладеш в механічну скриньку із музикою зі споду.
Так - до весни ти чекатимеш в снах і словах -
з"яви дзижчання малого оркестру - ти збудиш
всі пагінці, що продовжують досвід - сплива
теплою хвилею все - що повстало, що буде.

+++

тонкий - наче рисова паличка -
селянин з північної провінції
домальовує ієрогліф

крізь віконця ієрогліфа
пропливають срібні форелі
і комиші ліній густим шурхотом
підрізують смисл
написаного

усе життя він вчився з"єднувати лінії
і тільки нині
так і не зміг прочитати написане:

може - се ім"я ріки
чи зшите світло
чи те що не названо

і тому уявив написане
як знак білого лотоса